НОВА ТЕОРІЯ ТРАДИЦІЙНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ МЕДІАПРАКТИК: МОЖЛИВОСТІ ТА ОБМЕЖЕННЯ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Анотація

В роботі розглядається нове теоретичне розуміння комунікативної та медіапрактики як фонової соціальної практики, не рефлексивних повсякденних процедур, як шляхів споживання засобів масової інформації та участі в них, а також як конструкторів приватної та публічної сфери. Такий теоретичний підхід дозволяє розкрити амбівалентні комунікативні та соціальні зрушення, викликані глобалізацією та кризовими процесами в сучасній Україні. Двозначність ролі соціальних мереж у сучасному українському контексті полягає в наступному: з одного боку, вони можуть розглядатися як творці нового комунікативного середовища, нової соціальності, яка сприяє виявленню особистої та національної автентичності, а з іншого — вони перетворюються на соціальне поле інформаційних воєн, політичних ігор та реалізацію економічних інтересів великих інтернет-корпорацій. Таким чином, на соціальному мікро- та макрорівні можна виявити такі невідповідні наслідки: 1) хибна адаптивна стратегія подолання соціального атомізму та особистої ізоляції віртуальними комунікативними практиками: комунікації в соціальних мережах створюють нові типи соціальних зв'язків: «слабкі соціальні зв'язки», оскільки вони не сприяють створенню довгих особистих відносин, для яких сучасна людина не має часу й емоційної енергії; 2) ескапістська модель «польоту до комунікації» за допомогою практик телевізійних медіа, інтернет-комунікацій та мобільних телефонів; 3) поява «фатичних» зв'язків, що підтримують соціальні зв'язки та взаємодії без передачі інформації, але лише як спосіб соціальної підтримки та приєднання; 4) приховування або трансформація самоідентифікації шляхом самовизначення зі «значущою» особистістю в ситуаціях особистісних та соціальних криз через засоби інтернет-комунікації; 5) процеси «речовизації» засобів масової інформації та «медіатизація» речей; 6) постійно «підтримуваний зв'язок» за допомогою нових комунікативних практик також надає сучасній нарцисичній людині можливість уникнути близьких емоційних контактів і, тим часом, задовольнити потребу постійної демонстрації самосвідомості та безперервного пошуку любові з боку інших.