СУЛТАНІЗМ ТА НАПІВАВТОРИТАРИЗМ В ПОСТРАДЯНСЬКОМУ АЗЕРБАЙДЖАНІ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню політичного режиму пострадянського Азербайджану, який підпадає під категорію гібридних і тому не має виключно авторитарного або демократичного характеру. Метою дослідження є застосування нової концептуальної моделі, запропонованої політологом Фарідом Гулієвим, яка поєднує концепції султанізму та напіваторитаризму. Крос-теоретичний підхід застосовується з причини наявності елементів демократії та відкритих сфер суспільного життя, що було б неможливим в умовах ідеального султанізму або авторитаризму. Проте прояви демократії мають обмежений характер з метою запобігання кардинальним політичним змінам, що є особливістю напівдемократичних режимів. В Азербайджані регулярно проводяться багатопартійні вибори, функціонують парламент та неурядові організації, є незалежні засоби масової інформації та опозиційні партії. Однак сам режим не ризикує втратити свою владу, оскільки відбувається «гра в демократію» і зберігається контроль, що є характерним для напівавторитаризму. В межах теорії султанізму можна зазначити злиття приватного та державного секторів, сильну тенденцію до сімейної влади, відсутність розмежування між державною кар’єрою та особистим підпорядкуванням лідеру, відсутність ідеології та ефективно функціонуючих раціонально-правових норм, домінування виконавчої гілки влади та належність економічного добробуту від особистих сто сунків з правителем, що доводить існування неопатримоніальних мереж у суспільстві. Крім того, політична стабільність в країні забезпечується за рахунок доходів від енергетичного сектора. Таким чином, проведене дослідження дає можливість зробити висновок, що султаністський напіваторитаризм є відповідною концептуальною моделю для вивчення системно-політичних трансформацій пострадянського Азербайджану на початку XXI століття.