ТЕОРІЇ ТРАНЗИТУ СВІТОВОГО ПОРЯДКУ І СУЧАСНА ФАЗА СВІТОВОЇ ПОЛІТИКИ

Автор(и)

  • F. Attina’ кафедра політичних і соціальних наук, Університет Катанії Віа Вітторіо Емануеле, 49, 95131, Катанія, Італія, Italy

DOI:

https://doi.org/10.18524/2707-5206.2020.33.208986

Ключові слова:

гегемонія, влада, порядок, транзит, регіони, теорії міжнародних відносин.

Анотація

 

Дослідження зміни світового політичного порядку знову популярні. Що слідує за занепадом потужності Сполучених Штатів і зростаючою потужністю Китаю, що слідує за ослабленням зв'язків існуючих альянсів і коаліцій, що слідує за кризою світової політики щодо торгівлі і фінансів, - все це основні об'єкти досліджень вчених в галузі міжнародних відносин. Дослідники звертаються до вивчення порядку транзиту, застосовуючи онтологію холізму або індивідуалізму. Відповідно до першого підходу, для розуміння транзиту від існуючого порядку до майбутнього важливі знання про структуру і процесі світової політичної системи, а також про вплив зовнішнього економічного, технологічного, геофізичного та культурного середовищ. На противагу вченим, які представляють цілісну або системну перспективу, вчений, який застосовує онтологію індивідуалізму, формує знання про перехід порядку, аналізуючи поодинокі феномени і зіставляючи дані про завдання, ресурси і можливості досліджуваних феноменів. Ця стаття розвиває знання про транзит світового порядку і як самостійну проблему теорії міжнародних відносин, і як предмет теоретичного емпіричного дослідження, яке спрямоване на те, щоб зрозуміти рух від затухаючого американського порядку до майбутнього невідомого.

 

У статті розглядаються три школи досліджень політичного транзиту до нового світового порядку і висвітлюються їх основні подібності та відмінності на основі аналізу їх онтологічної перспективи. Школи представляють давно усталені теорію гегемонії і теорію переходу (транзиту) влади, а також недавні аргументи про взаємозв'язок регіональних порядків, які розвивають послідовники школи регіональних досліджень. У всіх трьох школах «Великі Держави» (Great Power) мають особливе значення в побудові та зміні глобального порядку. Але між теоріями є істотна різниця. Теорія гегемонії ставить Велику Державу в центр мережі системних взаємодій, яка обмежує роль Великої держави і поступово покладе край гегемоністському порядку. Отже, теорія гегемонії ‒ це дійсно цілісна теорія і вона «займає поле холізму». Теорія транзиту влади, спочатку справжня індивідуалістична теорія, що отримала розвиток в сімействі реалістських теорій, відійшла від індивідуалізму і схиляється до інтеграції індивідуалізму в системну перспективу, прагнучи враховувати вплив системних обмежень на відносини між домінуючою силою і її противником. Оскільки такі відносини є ключем до трансформації порядку, ця теорія розміщується між двома онтологічними підходами. Теорія взаємопов'язаних регіональних порядків займає індивідуалістичне поле і відводить великим державам регіонів роль порушників порядку як на регіональному, так і на світовому рівні. Прихильники цієї школи вважають вихід з нинішнього безладу першим випадком побудови багатополярного світового порядку, створеного регіональними державами. Отже, така школа апелює до суб'єкт-орієнтованої онтології. Автор зазначає, що запропонована класифікація не претендує на те, щоб бути досконалою, але, як і всі класифікації та узагальнення, корисна для позначення подібностей і відмінностей і для полегшення просування досліджень через узагальнення підходів.

 

У статті наводяться аргументи щодо відсутності емпіричних даних для інтерпретації нинішнього переходу до глобального порядку, оскільки проблеми, з якими коаліція держав-переможниць зіткнулася сімдесят років тому, як і раніше стоять на повістці дня світової політичної системи. У даній статті застосовується перспектива цілісної (холістської) онтології і обгрунтовуються переваги використання теорії гегемонії як найбільш придатної для розуміння складності руху від легітимізованого американського гегемонистского порядку до майбутнього невідомого.

 

У першому розділі статті представлені концепції дослідження транзиту світового порядку. У другому розділі порівнюються три теорії тразиту. У третьому розділі простежується прогрес сучасного світового порядку і політики від Другої світової війни до наших днів, що переходить до нового світового порядку. Четвертий розділ і заключні зауваження вказують на деякі помітні проблеми у вивченні транзиту до наступного порядку

 

Біографія автора

F. Attina’, кафедра політичних і соціальних наук, Університет Катанії Віа Вітторіо Емануеле, 49, 95131, Катанія, Італія

Професор, д-р.політ.н. (політологія та міжнародні відносини)
Кафедра політичних та соціальних наук
Університет Катанії

Фульвіо Аттіна ‒ є почесним професором політології та міжнародних відносин факультету політичних і соціальних наук Університету Катанії. Є професором програми Жана Моне «Ad Personam» (з 2012 р) і є директором Центру передового досвіду Жана Моне «EuroMed» (з 1998 р). Він був завідуючим кафедрою політичних досліджень (1991‒1997); кафедрою бакалаврату з курсу «Політика і міжнародні відносини»" (2001‒2004); головою магістратури за спеціальностями «Управління Європейським Союзом і міжнародна політика» (2004‒2010 рр.) і «Глобальна політика і євро-середземноморські відносини» (2011‒2014 рр.); директором докторантури з міжнародних відносин (1995‒2002 рр.) і Міжнародної програми докторантури «Глобальна політика і європейська інтеграція» (2008‒2011 рр.). Ф. Аттіна був головою Італійської асоціації політичних наук в 2005‒2007 рр., працював в керівних органах професійних асоціацій, таких як SISP (Італійська асоціація політичних наук) з 1998 року, AUSE (Італійська університетська асоціація європейських студій) з 1988 по 1996 рік, ECPR. (Європейський консорціум політичних досліджень) з 2000 по 2006 рік і ISA (Асоціація міжнародних досліджень) з 1999 по 2001 рік. Викладав в зарубіжних університетах, таких як Колумбійський університет, Нью-Йоркський університет, Університет Тампере, ITAM Сьюдад-де-Мексико, Уральський національний університет в Єкатеринбурзі, Університет Карачі, Шаньдунський університет в Цзинані, Китайська академія соціальних наук в Пекіні, Universidad. Комплутенсе де Мадрид, Автономний університет Барселони, Краківський університет, Технічний університет Лісабона, Університет Макао, Столичний університет Праги. Сферою наукових інтересів Фульвіо Аттіни є міжнародний конфлікт, зовнішня політика і політична система ЄС з акцентом на політичні партії в Європейському парламенті, а також світові політичні інститути, системи регіональної безпеки, підтримання миру і багатосторонньої безпеки. В останні роки він досліджує нинішні зміни світового порядку. Є автором численних наукових публікацій та монографії «Глобальна політична система» (видавалася в Італії в 1999 і 2003 рр., в Іспанії в 2001 р., в Росії в 2002 р., в Лондоні в 2011 р.). Є редактором монографії «Політика і політика сприяння, допомоги та відновлення. Протиставлення підходів до лих та надзвичайних ситуацій» (Palgrave, 2012), та співредактором монографії «Багатостороння безпека і операції ESDP» (Farnham, Ashgate, 2010), а також монографії «Барселонський процес і євро-середземноморські проблеми від Штутгарду до Марселю, Мілана, Джуффре» (2001 р.).

Персональна сторінка: http://www.dsps.unict.it/docenti/fulvio.attina

Посилання

Attinà, F. (2011). The global political system. Palgrave Macmillan, Houndmills, Baisngstoke.

Attinà, F. (2014). Multilateralism and conflict management: assessing peace operations. In M. Telò (Ed.), Globalisation, Multilateralilsm, Europe. Towards a better global governance? 373‒387. Farnham: Ashgate.

Augelli, E. & Murphy C. (1988). America's Quest for Supremacy and the Third World. A Gramscian Analysis. London: Pinter.

Bader, J. (2019). To Sign or Not to Sign. Hegemony, Global Internet Governance, and the International Telecommunication Regulations. Foreign Policy Analysis, 15, 244–262.

Barma, N., Chiozza G., Ratner, E., & Weber, S. (2009). A World Without the West? Empirical Patterns and Theoretical Implications. Chinese Journal of International Politics, 2, 577–596.

Beeson, M. & Watson, N. (2019). Is International Leadership Changing Hands or Disappearing? China and the USA in Comparative Perspective. Asian Perspective, 43, 389–417.

Bellamy A. J. & Paul W. (2005). Who’s keeping the peace? Regionalization and contemporary peace operations. International Security, 29, 4, 157‒195.

Buzan, B. & Richard L. (2000). International systems in world history: remaking the study of international relations. Oxford: Oxford University Press.

Buzan, B. & Wæver, O. (2003). Regions and Powers: The Structure of International Security. Cambridge: Cambridge University Press.

Cantori, L. J. & Spiegel, L. S. (1970). International relations of regions: a comparative approach. Englewood Cliffs: Prentice-Hall.

Danner, L. K. &Martin, F. E. (2019). China's hegemonic intentions and trajectory: Will it opt for benevolent, coercive, or Dutch‐style hegemony? Asia & Pacific Policy Studies, 1–22.Retrieved from https://onlinelibrary.wiley.com/doi/epdf/10.1002/app5.273 https://doi.org/10.1002/app5.273

Dark, K. R. (1998). The waves of time. Long-term change and international relations. London, Pinter.

Dehio, L. (1948). Gleichgewicht order Hegemonie. Krefeld: Scherpe.

Frank, A. G. (1998). ReOrient. Global economy in the Asian Age. Berkeley: University of California Press.

Frank, A. G. & Gills B. K. (1993). The world system. Five hundred years or five thousand? London: Routledge.

Giddens, A. (1984). The constitution of society. Cambridge: Polity Press.

Gilpin, R. (1981). War and Change in World Politics. Cambridge: Cambridge University Press.

Gilpin, R. (1988). The Theory of Hegemonic War. In R. L. Rotberg & T. K. Rabb (Eds.), The Origin and Prevention of Major Wars, 15‒38. Cambridge: Cambridge University Press.

Gramsci, A. (1971). Selections from the Prison Notebooks of Antonio Gramsci. New York: International Publishers.

Hodzi, O. (2018). Delegitimization and ‘Re-socialization’: China and the Diffusion of Alternative Norms in Africa. International Studies, 55(4), 1–18.

Hooijmaaijers, B. (2018). China’s rise in Africa and the response of the EU: a theoretical analysis of the EU-China-Africa trilateral cooperation policy initiative. Journal of European Integration, 40(4), 443‒460.

Ikenberry, G. J. (2001). After Victory: Institutions, Strategic Restraint, and the Rebuilding of Order after Major Wars. Princeton: Princeton University Press.

Johnston, A. I. (2003). Is China a status quo power? International Security, 27(4), 5‒56.

Katzenstein, P. J. (2005). A world of regions. Asia and Europe in the American imperium. Ithaca: Cornell University Press.

Kastner, S. L. & Saunders F. C. (2012).Is China a Status Quo or Revisionist State? Leadership Travel as an Empirical Indicator of Foreign Policy Priorities. International Studies Quarterly, 56, 163–177.

Kindleberger, Ch. P. (1981). Dominance and leadership in the international economy. International Studies Quarterly, 25(3), 242‒254.

Lee A. & Paine J. (2019). What Were the Consequences of Decolonization? International Studies Quarterly, 63, 406–416.

Linklater, A. (2010). Global civilizing processes and the ambiguities of human interconnectedness. European Journal of International Relations, 16 (2), 155‒178.

McNeill, W. (1963). The rise of the West: a history of the human community. Chicago: University of Chicago.

Modelski, G. (1983). Long Cycles of World Leadership. In W. R. Thompson (Ed.), Contending Approaches to World System Analysis, 115‒140. London.

Modelski, G. (1996). Evolutionary paradigm for global politics. International Studies Quarterly, 40(3), 321‒342.

Modelski, G. (1999). From leadership to organization: the evolution of global politics. In V. Bornschier & Chase-Dunn C. (Eds.), The future of global conflict, 11‒39. London: Sage.

Modelski, G., Devezas T., & Thompson W. R. (Eds.). (2008). Globalization as evolutionary process. Modeling global change. London: Routledge.

Modelski, G. & Morgan P. M. (1985). Understanding Global Wars. Journal of Conflict Resolution, XXIX (3), 391‒417.

Mueller, J. (1989). Retreat from doomsday. The obsolescence of major war, Basic Books: Harper Collins.

Organski, A. F. K. (1958). World politics. New York: Knopf.

Rasler, K. & Thompson W. R. (2005). War, Trade, and the Mediation of Systemic Leadership. Journal of Peace Research, 3, 251–269.

Rosenboim, O. (2019). State, power and global order. International Relations, 33, 2, 229–245.

Stokes, D. (2018). Trump, American hegemony and the future of the liberal international order. International Affairs, 94(1), 133‒150.

Tammen, R., Kugler, J. & Lemke, D. (2018). Foundations of Power Transition Theory. In W.R. Thompson (Rd.), The Oxford Encyclopedia of Empirical International Relations Theory, Oxford: Oxford University Press.

Telò, M. (Ed.), (2013). Globalisation, Multilateralism, Europe. Towards a better global governance? Farnham: Ashgate.

Telò, M. (Ed.), (2016). European Union and New Regionalism: Competing Regionalism and global governance in a post-hegemonic era. London: Routledge.

Thompson, W. R. (1988). On global wars. Columbia: University of South Carolina Press.

Wallerstein, I. (1974). The modern World System. New York: Academic Press.

Watson, A. (1992). The Evolution of International Society. London: Routledge.

Weissmann, M. (2015). Chinese Foreign Policy in a Global Perspective: A Responsible Reformer “Striving For Achievement”. Journal of China and International Relations, 3(1), 151‒166.

Wendt, A. (1987). The Agent-Structure Problem in International Relations Theory. International Organization, XLI(3), 335‒370.

Yan, X. (2018). Chinese Values vs. Liberalism: What Ideology Will Shape the International Normative Order? The Chinese Journal of International Politics, 1–22.

Yang, Y. (2018). Escape both the ‘Thucydides Trap’ and the ‘Churchill Trap’: Finding a Third Type of Great Power Relations under the Bipolar System. The Chinese Journal of International Politics, 193–235.

##submission.downloads##

Опубліковано

2020-07-29

Номер

Розділ

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ